Село виникло у XVIII столітті. Перша письмова згадка про це датується 1720 роком, як хутір запорізького старшини Могили. В селі тоді налічувався 51 двір. Стосовно назви села існує кілька версій. Одна з них говорить про те, що Могилів названий так тому, що на його території багато козацьких могил. Інша — село заснували козаки Могила та Лев і назва села пішла від сполучення їх імен.
У селі Могилів з 1720 року збудована каплиця, з 1745 року — вже була церква, що проіснувала до 1934 року. У селі діяв, як і до наших часів Воскресенський молитовний дім.
У XVIII столітті село входило до складу Протовчанської паланки Запорозької Січі, пізніше було центром Могилівської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії. Станом на 1886 рік тут мешкало 4 697 особи, було 734 двори, волосне правління, православна церква, школа, 6 крамниць, винний склад, проходили 2 ярмарки та один базар на свята.
У 1905 році під впливом уродженців села, робітників катеринославських заводів, у Могилеві спалахнуло селянське повстання.
У 1908—1909 роках була збудована земська лікарня на 10 ліжок.
З 1907 по 1917 у Воскресенській церкві служив першим священиком Гавриїл Костянтинович Коробчанський.
Радянська окупація встановлена наприкінці грудня 1917 року. Під час Визвольних змагань тут діяв партизанський загін під командуванням Б. Л. Мірошниченка.
Перший партійний осередок створений у селі 1919 року, комсомольський — у 1920 році.
У 1929 році створені перші колгоспи «Новий етап» і «14-річчя Жовтня», у які вступили 40 осіб.
На фронтах німецько-радянської війни воювали понад 1,5 тисячі місцевих жителів, понад 800 з, них загинули, більше 500 нагороджені орденами та медалями. У селі Могилів на братській могилі полеглих воїнів-визволителів села встановлено меморіал на честь загиблих односельців.
У повоєнний час в селі знаходилася центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким було закріплено 10 704 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 9 000 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на виробництві зерна і молока. З підсобних підприємств працювали млин, олійниця, пилорама, ремонтні майстерні. У селі діяли середня, восьмирічна і початкова школи, лікарня на 70 ліжок, фельдшерсько-акушерський пункт, ветлікарня, будинок культури з залом на 500 місць, три бригадних клуби, чотири бібліотеки з книжковим фондом понад 36 тисяч примірників, майстерня побутового обслуговування, телеательє, три крамниці, відділення зв’язку, АТС. За 1966—1977 роки в селі побудовано понад 300 житлових будинків.
17 липня 2020 року село увійшло до складу Дніпровського району, замість ліквідованого Царичанського району.
